Після Другої світової війни річкове судноплавство на Десні довелося фактично відбудовувати з нуля. Попри нестачу суден, пошкоджену інфраструктуру та кадровий голод, уже наприкінці 1940-х років річка знову стала важливою транспортною артерією Чернігівщини та Сіверщини.
Про це йдеться у статті Світлани Приход «З історії Новгород-Сіверської пристані. 1948–1955 рр.».
Після війни радянська влада зробила ставку на відновлення річкового транспорту. 1 вересня 1947 року Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову «Про міри з відновлення та подальшого розвитку річкового транспорту», яка передбачала реконструкцію суднобудівних підприємств, ремонтної бази, портів і причалів. Планувалося вже до 1948 року досягти довоєнних обсягів перевезень, а до 1950-го — значно їх збільшити.
На Десні вдалося відновити судноплавство на ділянці протяжністю 648 кілометрів. Для малих річок використовували спеціальні пароплави проєктів СБ-14 та СБ-21, здатні працювати на мілководді.
Перший пароплав після війни
Як свідчать публікації районної газети «Шлях колгоспника», регулярне пасажирське сполучення між Новгородом-Сіверським і Черніговом відновили 22 травня 1948 року.
Вже 25 травня до міста прибув перший товарно-пасажирський пароплав «Дніпровець». Він доставив не лише пасажирів, а й запасні частини для сільськогосподарської техніки, промислові та продовольчі товари. Назад судно вирушило з новими пасажирами та вантажем.
Судна ремонтували буквально з решток
Відновлення роботи пристані відбувалося у складних умовах. Через гостру нестачу техніки ремонтникам допомагали працівники Новгород-Сіверської машинно-тракторної станції.
За повідомленнями районної газети, вони відбудували старий катер, каркас якого був пробитий кулями, встановили на нього відремонтований двигун. Цей катер використовували для доставки пального тракторним бригадам, що працювали у придеснянських колгоспах.
Працювала і Пирогівська пристань
Окрім Новгорода-Сіверського, вантажні перевезення здійснювали й через пристань у Пирогівці. Там працювали буксири, газоходи та баржі, які перевозили різноманітні вантажі.
За словами начальника пристані С. Костильова, успішна робота залежала від чіткої взаємодії екіпажів суден із працівниками берегових служб. Серед найкращих він відзначав екіпажі судна «750», газохода №8 та вантажного касира Лаврентія Синицю.
Десною перевозили все — від зерна до будматеріалів
На початку 1950-х років Новгород-Сіверська пристань працювала стабільно. До міста регулярно прибували вантажно-пасажирські пароплави, які доставляли будівельні матеріали, кондитерські вироби, сільськогосподарську техніку та інші товари.
Наприкінці 1954 року начальник пристані Іван Ромаскевич повідомляв про перевиконання плану навігації. За його словами, було перевезено на понад 340 тисяч тонно-кілометрів більше запланованого, а державний бюджет отримав майже 97 тисяч карбованців понадпланових доходів.
У 1955 році навігація на Десні відкрилася вже 11 квітня. Лише за перші дні річкою перевезли понад дві тисячі тонн вантажів — зерно, сіно, лісоматеріали, вапно. Водночас до міста доставляли продовольство, промислові товари та сільськогосподарську техніку.
Того ж року начальник пристані С. Волохін згадував, що вздовж берегів Десни шикувалися цілі каравани барж, які перевозили картоплю, овочі, хліб і будівельні матеріали.
Річка, яка допомогла відбудовувати регіон
Попри численні труднощі — нестачу сучасних суден, пошкоджену інфраструктуру та дефіцит кваліфікованих кадрів — річковий транспорт швидко став одним із ключових елементів економіки Чернігово-Сіверського краю.
Саме Десною до міст і сіл доставляли продовольство, техніку, будівельні матеріали та інші необхідні вантажі, а також забезпечували регулярне пасажирське сполучення. Це дозволило прискорити післявоєнну відбудову регіону та повернути життя до прибережних населених пунктів.